Священномученик Дорофей під час гоніння на християн в роки правління імператора Діоклітіана (284-305) був єпископом міста Тіра Фінікійського.
За євангельським словом (МФ. 10:23), святитель пішов із Тіра й сховався від мучителів. За часів же царювання святого Константина Великого (306-337, памʼять 21 травня) він повернувся до цього міста, знову посів єпископський престол і керував паствою понад пʼятдесят років, навернувши до християнства безліч язичників.
Коли Юліан Відступник (361-363) став відкрито переслідуати християн, святителю Дорофею було вже більш ніж сто років. Він віддалився із Тіра до Мізійського міста Уд (сучасна Варна). Там його схопили придворні імператора. За відмову принести жертву ідолам святого старця стали жорстоко мучити, і під час катування він віддав душу свою Господу. Це сталося близько 362 року, коли йому було сто сім років.
Священномученику Дорофею дехто приписує складання «Синопсису» – збірника оповідей, а також житій святих пророків і апостолів.
