9 вересня, у переддень свята знайдення мощів преподобного Іова Почаївського на Галицькому гостинці у храмі Ікони Почаївської Божої Матері відбулось освячення храмової ікони «Радість прозріння». Історія одного сліпого хлопчика із зниклого села Берестів надихнула на створення ікони.
Ікона розповідає вікову надзвичайно цінну для нашого народу історію святого місця. Зараз там стоїть каплиця на славу Покрову Пресвятої Богородиці, у народі капличку називають «темна». До неї йдуть люди зблизька і здалека.
У центрі ікони «Радість прозріння» велика постать Божої Матері на руках з Ісусом Христом. Богородиця відіграє надзвичайно велику роль у житті кожного віруючого християнина, адже до неї люди приходять у своїх печалях і у радостях.
Діва Марія тримає на руках Єдиного Сина, який був покликаний, щоб віддати своє життя заради відкуплення наших гріхів. Еммануїл на руках у Богородиці з розпростертими ручками, Він кличе до Себе кожного і кожну. Своїми маленькими долонями Він обіймає увесь світ, варто тільки почути Його слово!
У далекому минулому (XVI ст.) навпроти каплички стояла «гостинниця», поруч якої була також корчма. Подорожні там часто зупинялися, адже Галицьким гостинцем чумаки їздили по сіль та прокладали торговельні шляхи.
Одного зловісного дня на корчму набігли татари, вбили людей. Серед них був один чоловік, дотичний до нашої історії. Це батько хлопчика Івана Желіза. Хлопчика спіткало важке лихо, адже нещодавно померла його мати від тяжкої хвороби, а тепер бідолашний втратив і батька. У тяжкій жалобі за батьками хлопчик осліп. Але якось Іванові приснився віщий сон: сліпий хлопчик повинен вирізьбити капличку. Щоб виконати Боже веління Іванові необхідні були дошки та різці по дереву. Пастушки, які неподалік пасли вівці принесли із села дошки, а столяр, який проходив повз віддав інструменти хлопчику, щоб вирізьбити капличку.
Невтомна праця поранила руки маленькому Івану, але він все ж не покидав різьбити, поки з його рук не вийшла маленька, але неймовірної краси капличка. Як тільки Іван закінчив роботу, йому явилась Божа Мати. Вона зцілила хлопчика від сліпоти, а капличку забрала у небо. Ця сценка з житія Іова Почаївського зображена на іконі «Радість прозріння» внизу справа. Цей сюжет є дуже важливим, адже з цього моменту місце на Галицькому гостинці є святим. Радість зцілення сліпого і є «Радістю прозріння».
У десятирічному віці Іван Желізо приходить в Угорницький Спасо-Преображенський монастир, щоб стати послушником. Уже у дванадцятирічному віці хлопчика постригають у ченці.
Зліва на першому зображенні у верхньому куті благовірний князь Костянтин Острозький. Він був ревним захисником православ’я, яке у той час зазнавало утисків з боку католиків та уніатів. Благовірний князь тримає у руках Острозьку Біблію – перше повне видання церковнослов’янською мовою, видання якої відбулось у 1580-81 рр.. Костянтин Острозький був дуже освіченим та найвпливовішою людиною на той час, окрім того був знаним купцем.
Одного разу Костянтина Острозького та його побратимів спіткало лихо неподалік «темної» каплиці. Це знову був напад татар. Будучи одним із спасенних князь щиро закляк у молитві до Всевишнього. Вдруге на цьому місці було явлення Богородиці. Вона сповістила Костянтину Острозькому йти Галицьким шляхом до Угорницького монастиря.
В Угорниках князь Костянтин зустрічається з Іовом. На прохання Костянтина Острозького Іов очолює Христовоздвиженський монастир біля м. Дубно. У подяку за це князь будує скит Покрову Пресвятої Богородиці на місці теперішньої «темної» каплиці.
Завдяки кропіткій Боговідданій праці Іова Дубенський монастир стає твердинею православ’я.
Прослуживши двадцять років у Дубенському монастирі, Іов бажає усамітнитись у молитві та пості. З цими намірами преподобний Іов покидає монастир і йде на Почаївську гору. Там і досі знаходиться його славнозвісна тісна і холодна печера.
Ченці Почаївської Лаври побачили у преподобному великого подвижника і обрали його своїм ігуменом. Будучи ігуменом преподобний Іов Почаївський ніколи не цурався щоденної роботи біля монастиря, садив дерева, зміцнював греблі. За своє довге життя преподобний Іов Почаївський зробив чимало благих справ. У столітньому віці відчував, що відійде у вічність, відслужив Літургію, причастився і попрощався з братією.
На іконі «Радість прозріння» втілена багатовікова історія, яка буде слугувати розповіддю для прихожан святині. Ікона виконана на липовій дошці розміром 75х102 см. На німбах святих сусальне золото, а на тлі наливки, які робились із спеціального ґрунту-левкасу. Левкас застигає і отримуємо орнаментальний рельєфний візерунок. Тло покрито порошковим мінеральним золотим пігментом, а сама ікона виконана натуральними пігментами на яєчній емульсії.
У супроводі щирої молитви ікона буде провідником у світ сповнений Божої любові, миру та твердинею нашої православної віри.
Історію про святе місце на Галицькому гостинці розповів настоятель Храму Ікони Почаївської Божої Матері протоієрей отець Павло Захарук.
Статтю підготувала Ольга Богданець
