Святитель Феофілакт Сповідник, єпископ Нікомідійський, прийшов в Константинополь з східних країн в розпал іконоборчої єресі, за імператора Костянтина VI (780-797). За свою відданість Православ’ю він був вигнаний іконоборцями з батьківського краю. В той час одним із вишніх сановників при імператорському дворі був святий Тарасій, тоді ще мирянин, пізніше Патріарх Константинопольський (787-806), який посідав посаду сенатора. Благочестивий муж Феофілакт (грец. – Богом бережений), будучи вірним християнином, стороннім всяких спокус і єресей, подружився зі святим Тарасієм.
У 787 році святитель Тарасій, Патріарх Константинопольський, скликав в Нікеї, VII Вселенській Собор, який засудив іконоборчу єресь.
Очевидно, святий Феофілакт був одним із учасників Собору, разом зі своїм другом святим Михаїлом, майбутнім єпископом Синадським (821; пам’ять 23 травня). Знаючи про високу духовність, прагнення і готовність до чернечого життя святого Феофілакта, святитель Тарасій благословив його прийняти чернецтво. Разом з ним прийняв чернецтво і святий Михаїл Синадський. Обидва ченці були послані святителем Тарасієм у новоспоруджений монастир на березі Чорного моря. Тут вони подвизались, слідуючи строгим правилам пустинного життя, в пості і молитві, богомисленні і чернечих трудах. Обидва настільки досягли успіхів в духовному подвигу, що отримали від Господа дар чудотворення.
Одного разу, під час жнив, стояла сильна спека і люди знемагали від великої спраги. Святий Феофілакт разом зі своїм другом святим Михаїлом помолились до Бога і випросили у Господа особливу милість: пустий мідний сосуд став виточувати воду в кількості достатній для потреби. Чудо це було подібне ветхозавітним чудесам, коли Бог вивів воду з каменя (Вих. 17, 6) або коли сухі кістки стали джерелом животворчої води для помираючого від спраги Самсона (Суд. 15, 19).
Після того, як святі Феофілакт і Михаїл засяяли доброчинним життям своїм і зміцнили довірений їхній турботі монастир, Патріарх Тарасій, який знав про їхні достоїнства по колишній дружбі і високо цінував їх здібності до духовного керування паствою, посвятив обох у єпископський сан. Святий Михаїл був посланий єпископом в Синад, а святий Феофілакт поставлений єпископом в Нікомідії.
Очолюючи Нікомідійську Церкву, святитель Феофілакт проявив незвичайне піклування про спасіння ввіреної йому пастви. Він побудував декілька храмів, лікарень і домів для приймання прочан, кожного дня творив незліченну милостиню нужденним. Святитель Феофілакт співчутливо опікав сиріт, удів і хворих. Він сам служив хворим, немічним, калікам; обходячи богадільні і вулиці міста з сосудом теплої води, святитель Феофілакт своїми руками омивав рани стражденним, не гребуючи навіть прокаженими.
Коли імператорський трон зайняв іконоборець Лев V Вірменин (813-820). Іконоборча єресь спалахнула з новою силою. Наступник святителя Тарасія Патріарх Константинопольський святий Никифор (806-815; 828: пам’ять 2 червня) скликав вірних Православ’ю і відданих йому єпископів: Еміліана Кизинського, Євфимія Сардійського, Йосипа Фесалонікійського, Євдоксія Аморійського, Михаїла Синадського і святителя Феофілакта Нікомідійського.
Святитель Феофілакт разом з цими єпископами і Патріархом Никифором відправились до імператора Лева Вірменина, якого довго напучували відвернутися від єресі, покаятися і припинити гоніння на православних, які шанують святі ікони. Імператор залишився глухим до доводів святих отців, які викривали єресь. Коли він висловив своє вороже до Православ’я відношення, святитель Феофілакт передвістив імператору: «Я знаю, що, ображаючи Боже довготерпіння і зневажаючи своїм спасінням, ти противишся древньому переданню святих отців і бентежиш Церкву. Але, подібно до бурі, настигне тебе раптово люта пагуба».
Пізніше це пророцтво збулося. Лев Вірменин, наповнившись ярістю, засудив єпископів на ув’язнення в різні місця: святого Патріарха Никифора – на острів Проконіс (в Мармуровому морі), святителя Михаїла Синадського – в Євдокіаду, інших в інші місця, а святителя Феофілакта в приморське місто Стровул в Карії (південно-західна область Малої Азії). Там святитель Феофілакт провів в утисненні і скорботі останній час свого життя, близько тридцяті років, і преставилися до Господа 8 березня (близько 842-845).
При імператриці Феодорі (842-855) іконоборництво потерпіло поразку і Православ’я перемогло. Чесне тіло святителя Феофілакта з належними почестями було перенесено із місця вигнання в Нікомідію і покладено у спорудженому їм храмі.
