Преподобний Герасим Йорданський народився в м. Лікії (Каппадокія, Мала Азія). Ще в юності він вирішив залишити мирське життя і посвятити себе служінню Богу. Прийнявши чернецтво, він пішов в Єгипет, у Фавидську пустиню, де подвизався у духовному подвигу багато років. Близько 450 року преподобний Герасим відправився у Святу Землю – його особливо приваблювала Йорданська пустиня, як ідеальне місце для самітницького життя.
У Єрусалимі преподобний Герасим підпав під вплив єресі Патріарха Олександрійського Діоскора і архімандрита Євтихія, які признавали у Ісусі Христі тільки Божественне єство.
IV Вселенській Собор який відбувся у Халкідоні (451) засудив це хибне вчення, але частина його прихильників продовжувала упиратися в єресі. Якийсь монах – єретик, по імені Феодосій, прийшов у Єрусалим і зумів залучити на свою сторону царицю Євдокію, удову Феодосія Молодшого (408-450), яка в той час знаходилася на Святій Землі. Ставши невільною пособницею єретика, Євдокія підбурила місцеве духовенство проти Патріарха Єрусалимського Ювеналія, який твердо тримався Православної віри. Патріарх був вигнаний, а його престол незаконно зайняв єретик Феодосій, чия діяльність невдовзі стала бентежити істинно віруючих.
Преподобний Герасим, який подвизався в той час самітником на річці Йордан, вирішив відправитися за порадою до преподобного Євфимія Великого (473; пам’ять 20 січня), доброчинність і мудрість якого були широко відомі.
Після доволі довгого перебування в пустині у преподобного Євфимія, наставлення якого знову зміцнили преподобного Герасима у правовірності, йорданський самітник повернувся у свою обитель. Невдовзі благочестивий імператор Маркіан (450-457) відновив Патріарха Ювеналія на його кафедрі, єресь була засуджена, Феодосій втік на Синай, а багато спокушених, а також і цариця Євдокія, повернулися у лоно Православної Церкви.
Глибоко розкаявшись в своїй помилковості, преподобний Герасим примножив подвиги у славу Божу. Обитель, споруджена ним недалеко від річки, була призначена для новоприйнятих монахів, яких преподобний зустрічав з радістю і оточував батьківською любов’ю. Ті, хто бажав довершення в усамітненні, а їх під началом преподобного Герасима знаходилося близько сімдесяти, споруджували собі келії в глибині пустині.
Устав житія пустинножителів вирізнявся великою строгістю. Преподобний Герасим являв братії чудовий приклад довершеного подвижництва і утримання. Кожний у своїй келії проводив у безмовності і богомисленні п’ять днів тижня, живлячись в той час тільки сухим хлібом і водою, принесеними з собою з монастиря. Вогонь розводити не дозволялося. На суботу і неділю всі збиралися в монастирі, де служили в храмі Божественну літургію і причащалися Святих Таїн. В ці дні за загальною трапезою дозволялося преподобним споживати небагато вареної їжі і вина. Тоді ж всі ченці здавали йому сплетені за п’ять днів корзини. На виручені від продажі гроші і утримувався монастир.
Ніхто із братії не мав ніякої власності, окрім рогожі для сну, одежі і сосуду для води. Преподобний Герасим наказував пустинникам не закривати двері келій, щоб кожний подорожній міг би увійти і взяти з цих речей потрібне йому.
На час Великого посту преподобний Герасим зі своїм улюбленим учеником блаженним Киріаком (пам’ять 29 вересня) зазвичай віддалявся у саму глибину пустелі, відмовляючи собі навіть у хлібі і воді, підтримуючи своє тіло тільки Святим Причастям.
Одного разу преподобний Герасим був дивовижним чином сповіщений про кончину святого Євфимія Великого. Преподобний сподобився бачити, як ангели возносили на небо душу святого старця. Поспішивши в його обитель разом зі своїм учеником Киріаком, преподобний Герасим був присутнім при похованні святого Євфимія.
На іконах преподобний Герасим зображається з левом, який лежить біля ніг преподобного. Передання передає, що одного разу святий подвижник зустрів в пустині раненого лева і вилікував його, вийнявши тернову колючку із уже дуже загнилої лапи. Звір настільки прив’язався до старця, який годував його з рук своїм скудним хлібом, що служив йому як домашня тварина, допомагав виконувати тяжку монастирську роботу.
Преподобний Герасим дожив до глибокої старості і преставився у 451 році. Розповідають, що лев невдовзі помер на могилі старця і був закопаний недалеко від його гробу.
