Священномученик Никон, єпископ, і 199 його учеників. Священномученик Никон народився в Неаполі (Італія), в першій половині III століття. Батько виховував його в язичництві, але мати, християнка, постійно молилася, щоб Господь навернув сина до істинної віри. Коли син поступив на воєнну службу, мати наставляла його словами: «Якщо станеться тобі попасти в біду, що часто буває на війні, осіни себе хресним знаменням і будеш неушкодженим».
І хоч юнак мало звертав уваги на настанови матері, ці слова запали йому в серце.
Одного разу під час бою, Никон зі своїм загоном опинився в середині неприятельського війська. Погибель здавалася неминуча, і тоді воїн згадав слова матері. Перехрестившись, він призвав на допомогу Всесильного Бога, дав обітницю прийняти Христову віру, якщо Господь збереже йому життя. Раптово відчув міцність духу, воїн сміло попрямував вперед і повернув противника на втечу.
Повернувшись додому, Никон розповів матері про своє дивовижне спасіння. Благочестива жінка зі сльозами дякувала Господу. Тепер вже з глибокою увагою слухав Никон свою матір, яка пояснювала сину основи істинної віри. Він сам виявив бажання прийняти Святе Хрещення. В той час християни піддавались гонінням, і знайти священика було нелегко. Мати благословила сина в дорогу і взяла з нього обіцянку, що він повернеться додому, прийнявши хрещення.
Не знайшовши ієрея в рідних місцях, Никон на кораблі відправився в плавання і невдовзі ступив на берег острова Хіос, в Егейському морі.
Тут на високій горі, він перебував в глибокій молитві вісім днів, просячи Господа послати йому керівника на шляху до спасіння. І Господь почув його молитву. Явившись Никону уві сні ангел вручив йому увінчаний хрестом жезл і повелів йти до берега, де його буде чекати корабель. Знову відправившись в плавання, Никон невдовзі досягнув фракійського острова Ганос, який знаходився від острова Хіос в двох днях шляху. Тут, в печерах, переховувалися від переслідування язичників єпископ Кизикії Феодосій і його ученики. Дивним чином повідомлений про прибуття Никона, єпископ Феодосій прийняв його з радістю і невдовзі звершив над ним Таїнство Святого Хрещення.
Життя в печерному монастирі прийшлось по душі святому Никону, і він сам вирішив прийняти чернецтво. Лагідність і смиренність новопостриженого монаха, його з любов’ю вивчення Божественних книг, терпіння, з яким він переносив нестатки, визивали повагу у всієї братії.
Так пройшло три роки. Єпископ Феодосій отримав уві сні одкровення про свою близьку кончину і повеління поставити після себе архіпастирем монаха Никона. Він посвятив святого Никона спочатку в диякона, потім у священника і, нарешті, рукоположив у єпископа. Перед смертю він заповідав своєму наступнику залишити печерний монастир, руйнування якого варварами він передбачив, і переселитися з братією в Сицилію. Звершивши поховання єпископа Феодосія, святитель Никон і 199 монахів, сівши на корабель, досягли берегів Італії.
Пам’ятаючи про дану матері обіцянку, святитель Никон поспішив в Неаполь. Там він знайшов свою матір, яка, побачивши його в єпископському облаченні, піднесла подяку Господу і тихо скінчилася на руках у сина.
Під час перебування в рідному місті святитель Никон зустрівся зі своїми друзями-воїнами і багато говорив з ними про християнську віру. Приклад колишнього товариша по службі так подіяв на дев’ятьох із них, що вони пішли за преподобним і його братією.
В Сицилії вони заснували обитель в пустинному, але плодючому місці, на східному березі острова. Місце це називалося Гігія. Годуючись трудами рук своїх, ченці провели тут декілька років. В той час посилилося гоніння на християн. По наказу Квінтіана, правителя острова, 199 ченців піддані були жорстоким катуванням. Їх довго і нещадно били воловими жилами, але не один із них не відступив від Христа, і святі мученики були обезголовлені.
Святого Никона залишили в живих і заковали в цепи. Тіло його підпалили вогнем, потім прив’язали до борзих коней, щоб волочити по землі, але осінені хресним знаменом, коні стали нерухомо, як не били і не примушували їх слуги віжками і вуздечкою. Розгніваний ігемон велів віддати цих коней смерті. Святого Никона били камінням по обличчю, витягнули кліщами язик і відрізали. І тільки після цих безкінечних мук святитель Никон був відведений на місце, яке називається Гігія, де раніше жив зі своїми учениками, і там був обезголовлений на річці Асинос. Святий постраждав при царюванні Декія (240-251). Тіло його було залишено без поховання на з’їдання звірям і птахам.
В той самий день, коли нечестивий ігемон Квінтіан засудив святого єпископа Никона на усічення, під час переправи через річку Псимиф, він був розтоптаний і скинутий в річку своїми несподівано розлюченими кіньми, по пророцтву святителя Никона.
Пастух одержимий злим духом, коли ходив по тій землі і знайшов тіло святителя Никона, упав лицем на землю, бо ж нечистий дух, вигнаний силою святого, кинув його на землю і вийшов з нього з гучним криком. Зцілений пастух пішов звідти, розповів всім про здійснене чудо. Почувши про це, єпископ міста Мессіни відправився разом зі своїм кліром за багатостраждальним тілом священномученика Никона, знайшов його і з честю віддав похованню.
