Преподобні Іоанн, Сергій, Патрикій та інші, в обителі святого Сави убиті. У VIII столітті околиці Єрусалиму піддавались частим нападам кочівників сарацин.
На шостій седмиці Великого посту сарацини несподівано увірвалися ніччю в Лавру преподобного Сави Освяченого і вимагали віддати їм цінності. В монастирі, однак, не було нічого, окрім скудних запасів їжі і ветхого одягу. Отримавши таку відповідь, сарацини стали вбивати ченців Лаври, вражаючи їх стрілами із луків. Тринадцять чоловіків було вбито і багато поранено. Сарацини підпалили келії монахів і збирались підпалити храм, але побачивши вдалечині багато людей і вирішивши, що це військо, послане з Єрусалиму, поспішили віддалитися. Після втечі насильників отець Фома, вправний лікар, надав допомогу пораненим.
У Великий четвер, 20 березня 796 року, сарацини знову напали на Лавру. Ті, хто залишилися живі були зігнані в храм і піддані катуванням. Від них добивались відомостей про ніби сховані скарби. Варвари схватили блаженного Іоанна, зовсім ще юного монаха, який виконував в обителі послух піклувальника мандрівників. Перерізавши йому сухожилля і зідравши шкіру зі спини, мученика умертвили, коли волочили його по камінням з гори.
Зберігач церковних сосудів, преподобний Сергій, пробував тікати, але був схвачений і обезголовлений. Декільком монахам вдалось сховатися поза обителлю, в печері, але це помітив страж який знаходився на горі і наказав всім вийти. Всередині печери преподобний Патрикій пошепки сказав братії: «Не бійтеся, я вийду, а ви сидіть і мовчіть». Його відвели в лаврський храм, де знаходились полонені монахи. Сарацини потребували з них викуп в 4000 золотниць і священні сосуди. Монахи не могли дати такого викупу і відмовились видати священні сосуди. Тоді їх перевели в печеру, яка знаходилася в огорожі монастиря, перед входом в яку розвели вогнище. В полум’я сарацини підкидали гній, щоб ув’язнені задихалися від смердючого диму. Так загинуло вісімнадцять чоловіків, в тому числі преподобний Іоанн і Патрикій. Інших сарацини продовжували катувати, але не домігшись нічого, покинули монастир.
Пізно ніччю у Велику п’ятницю ченці, які сховалися в горах повернулися в Лавру. Вони знесли тіла загиблих в храм і в глибокій печалі поховали їх.
Варвари, що грабували Лавру, були покарані Богом, ставши жертвою несподіваної недуги (очевидно, якоїсь епідемії).
