Святий апостол і євангеліст Лука, уродженець Антіохії Сирійської, апостол від семидесяти, був сподвижником святого апостола Павла (Флп. 1:24; 2Тим. 4:10) і лікарем із освіченого грецького середовища. Почувши про Христа, він прибув до Палестини і там палко сприйняв спасительне вчення від Самого Господа.
Як і інші із семидесяти учнів, Лука був посланий Господом на першу проповідь про Царство Небесне ще за життя Спасителя на землі (Лк. 10:1-3). Після Воскресіння Господь Іісус Христос з’явився святим Луці і Клеопі, які йшли до Еммауса.
Апостол Лука взяв участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла, і відтоді вони були нерозлучні. Коли святого Павла залишили всі співпрацівники, апостол Лука продовжував розділяти з ним всі труднощі благовісницького подвигу (2Тим. 4:10).
Після мученицької кончини первоверховних апостолів Лука покинув Рим і пройшов із проповіддю Ахаією, Лівією, Єгиптом і Фиваїдою. У місті Фіви він мученицьки завершив своє земне життя.
Згідно з переданням, він написав перші ікони Божої Матері. «Благодать Народженого від Мене і Моя милість з цими іконами хай буде», — сказала Пречиста Діва, побачивши ікони. Святий Лука написав також і ікони святих первоверховних апостолів Петра і Павла.
Євангеліє написане ним у 62–63 роках у Римі, під керівництвом апостола Павла. У перших віршах (Лк. 1:1-3) євангеліст чітко висловив ціль своєї праці: якнайповніше і в хронологічній послідовності описати за порядком усе, що відомо християнам про Іісуса Христа і Його вчення. Тим самим святий Лука дав тверде історичне обґрунтування християнського уповання (Лк. 1:4). Він ретельно дослідив відомості, широко використав усне передання Церкви та розповіді Самої Пречистої Діви Марії (Лк. 2:19,51).
