Преподобномучениця Євдокія жила у II столітті у фінікійському місті Іліополі (нині Баальбек, Ліван). Самарянка по походженню, вона носила грецьке ім’я (Євдокія означає «благовоління») і вела спосіб життя язичницької гетери. Вирізняючись рідкою красою, Євдокія не соромилась торгувати своїм тілом. Вона притягувала самих багатих і знатних юнаків, зібрала велике багатство і навіть користувалася пошаною у місцевої влади.
Одного разу один ченець, по імені Герман, повертаючись у свою обитель через Іліополь, зупинився на ночівлю по сусідству з домом Євдокії. В ту ніч Євдокія була одна в спальні. Вікна спальні виходили до стіни, за якою Герман в слух читав своє молитовне правило. Благодать Божа торкнулася її серця. Євдокію особливо вразили слова про Страшний Суд Господній і про покарання в майбутньому житті для грішників. Її налякала несумірна малість цього життя, проведеного в гріховних пристрастях і похотях, у порівнянні з майбутнім життям, в якому їй загрожує покарання. Вранці вона просила покликати до себе Германа. Герман прийшовши до Євдокії і провидівши в ній душу яка пробуджувалася, заговорив про те, що багатство її неправедне, бо ж нажите в блуді і в потворності чужої гріховної похоті, що саме її життя нечисте і що очиститися від скверни гріхів можна лиш сльозами покаяння. Слова ченця оживили душу грішниці.
В той час християни жили в Іліополі порівняно спокійно; на поклик Євдокії до неї в дім явився пресвітер, щоб наставити її в правилах благочестя. Євдокія перш за все бажала отримати хоч яке-небудь представлення про блаженство Небесне, заради якого належить залишити блага земні.
І ось за порадою пресвітера і ченця Германа, Євдокія закрилася у себе в спальні, відмовилася від їжі і мислено звернулася до Всевишнього. І коли вона лежала хрестоподібно ниць, молилася і плакала через гріхі свої, раптом яскраве і рівне світло осяяло її. Якийсь світлий муж взяв її за руку і підніс у горні оселі, в місце невимовно прекрасного і дивовижного світла. Багато людей у білих ризах зустріли її з радістю, як сестру, така ж і радість наповнила і Євдокію. І почула вона голос Господній, звернений до Архистратига Михаїла: «Тобі кажу, Михаїле, хоронителю Мого заповіту, відведи жінку цю туди, звідки ти взяв її, – нехай звершить свій подвиг, бо ж Я Сам буду з нею у всі дні її життя…»
Євдокія провела ще декілька днів в пості і покаянній молитві, а потім відправилася до єпископа Іліопольського Феодота, від якого прийняла Святе Хрещення. Роздавши все своє багатство удовам, сиротам, хворим і убогим, Євдокія поступила в монастир. Через рік померла ігуменя монастиря, духовна наставниця Євдокії. Сестри обителі, бачивши, що подвигом посту свята Євдокія перевершила їх всіх, вибрали її ігуменею.
Тим часом колишні залицяльники святої Євдокії пустились на багато хитрувань, щоб повернути її з монастиря. Коли ж це не вдалося, донесли на неї правителю міста Авреліану, ніби вона забрала з собою в обитель багато золота. Це золото вони запропонували конфіскувати в покарання зате, що свята Євдокія прийняла «галілейську віру», а язичницьких богів відкинула. За святою Євдокією був відправлений воєнний загін з 300 чоловіків, але воїни, по промислу Божому, не змогли проникнути в обитель. Останки загону, які сильно порідшали через укуси отруйних змій, змушені були повернутися в Іліополь. Тоді син правителя визвався йти до монастиря сам. В селі де інший загін під його керівництвом зупинився на ночівлю, юнак невправно зіскочив з коня і тяжко пошкодив ногу. Ніччю відкрився сильний жар, лікаря поблизу не виявилося – і юнак помер. Військо повернулося назад, несучи правителю труп його сина. Авреліан побачивши мертве тіло втратив свідомість. Зібралося все місто, жалкуючи за правителем, жаліючи і молодого чоловіка. Якийсь Філострат, із числа колишніх коханців Євдокії, став стверджувати, що свята Євдокія, яку охороняють Небесні сили, може умолити Бога оживити мертвого. Вислухавши розповідь Філострата про те, як він таємно проник в монастир, спокушав святу Євдокію, був покараний Богом за це і повернутий до життя по її молитві, правитель послав святій Євдокії листа, молячи Бога повернути життя його сину. Свята Євдокія ж, отримавши листа, після довгої молитви напоумлена Святим Духом, написала відповідь. Вона указала, що велике милосердя Господнє явиться на людині тільки тоді, коли він всім серцем повіріть у Нього. Цей свій лист свята Євдокія запечатала тричі хресним знаменням і віддала посланнику правителя. Він, відчуваючи на собі дію благодаті, поклав листа святої Євдокії на груди померлого і голосно призвам Ім’я Христове. Мертвець ожив, піднявся і заговорив. Увесь народ був здивований, а сам правитель голосно визнав Христа – Бога Єдиного і Істинного. Повіривши у Христа, Авреліан був охрещений міським єпископом разом з дружиною, сином і дочкою Геласією. Роздавши щедро милостиню нищим і убогим, Авреліан послав святій Євдокії багато грошей на спорудження церкви і часто писав їй, просячи її молитов. Через деякий час Авреліан скінчився, невдовзі за ним пішла і дружина. Його син (воскреслий) був посвячений у диякони, а після смерті міського єпископа – в єпископа. Тим часом почалися нові гоніння на християн. Намісником Іліополя став Діоген, ревний язичник. Раніше він вважався женихом Геласії, але після хрещення Авреліана і його сім’ї йому відмовили. Геласія боялася, що Діоген візьме її примусово, сховалася в монастир до святої Євдокії, але точного її місця знаходження ніхто не знав. Тоді велено було взяти і допитати святу Євдокію. Свята ж Євдокія отримала з висоти одкровення, що прийшов час їй постраждати за Ім’я Христове, і приготовилась. Взявши з собою частинку Святих Дарів, вона вийшла на зустріч воїнам, які повели її в місто на допит. Святу Євдокію звинуватили у чаклунстві і у викраденні міської казни. Вона відкинула це безглузде звинувачення. Бачивши її непохитність, намісник повелів підвісити її на дереві і жорстоко бичувати. Коли святу Євдокію оголили до пояса, з грудей її спала часточка Святих Дарів. Діоген хотів її взяти, але часточка Пречистого Тіла Христового перетворилася у вогонь, полум’я якого опалило намісника і тих, хто стояв поряд. Діоген впав на землю бездиханним. Деякі з воїнів увірували у Христа. Вони відразу звільнили святу Євдокію і стали просити її змилуватися над намісником – попросити у Бога повернення його до життя. Свята Євдокія довго молилася, а потім голосно виголосила: «Господи Ісусе Христе, що знаєш таємниці людські, утвердив небеса Словом і все премудро влаштував! Повели, хай оживуть всі опалені посланим від Тебе вогнем, щоб багато вірних утвердилися у святій вірі, а невірні навернулися до Тебе, Бога Вічного, і тим прославилося Пресвяте Ім’я Твоє повіки віків!» Одного за другим оживила свята Євдокія покараних Богом, ніби будила їх від сну. Також воскресила вона і жінку Фірміну (дружину воєнноначальника Діодора, який катував святу Євдокію), яка в той день угоріла в бані. Жителі міста, бачивши, що відбувається, увірували у Христа, прославили Його і прийняли Святе Хрещення.
Преподобна ж Євдокія повернулася у свою обитель і проводила життя у звичайних чернечих трудах. Інколи вона приходила у місто, утверджуючи вірних і приводячи язичників до віри у Спасителя. Життя праведниці (рахуючи від її хрещення) продовжувалося 56 років і увінчалося мученицьким вінцем. Після смерті намісника Діогена, який скінчився християнином, правителем став жорстокий і підступний Вікентій, щоб не обурювати народ Іліополя, який шанував преподобну Євдокію, наказав стратити її без судейського розгляду. 1 березня (бл. 152 р., при царюванні імператора Антоніна Пія; по іншим більш вірогідним даним, бл. 160 – 170 рр., при імператорі Марку Аврелію) преподобномучениця Євдокія була обезголовлена
