Святих 40 мучеників Севастійських. «При царюванні Ліцінія нечестивого» – так починається житіє 40 мучеників, що в Севастійському озері мучилися. Ліціній (Лікіній) (308-324) – зять і співправитель імператора Костянтина I Великого (306-337), разом з ним підписав едикт 313 року про свободу сповідання християнської віри. Але якщо імператора Костянтина відзначали державна мудрість і благочестя, то для лицемірного і підступного Ліцінія це був вимушений політичними обставинами крок. І після едикту 313 року гоніння на християн у підвладних Ліцінію областях продовжувалося.
В описаний час (бл. 320) у місті Севастії (Мала Вірменія, в той час римська провінція) стояло римське військо на чолі з воєнноначальником Агриколаєм, ревним язичником. Перед воєнними діями і в язичницькі свята звершувалося тоді ритуальне жертвоприношення (після едикту 313 року дотримання цього ритуалу повністю залежало від военноначальника). У війську Агриколая знаходились 40 воїнів-християн, родом із Каппадокії (область, яка входила у склад Візантійської імперії, нині на території Туреччини), які відзначилися у боях мужністю і стійкістю. Із них троє: Киріон, Кандид і Домн були знавцями Священного Писання. Цих то 40 чоловіків вирішив Агриколай заставити принести жертви язичницьким ідолам.
Але воїни відмовились, сказавши, що якщо в боях за царя земного вони були безстрашні (як він і сам говорив), то наскільки твердіше потрібно їм стояти за Царя Небесного. Агриколай пригрозив їм безчестям і велів відвести в темницю. В темниці воїни стали голосно співати 90-й псалом «Хто живе під охороною Всевишнього…». Опівночі їм явився Господь, і почули вони слова: «Добрий є початок волі вашої, але хто витерпить до кінця, той спасенний буде» (Мф.10, 22).
На ранок, умовляючи воїнів відректися від Христа, Агриколай почав з похвал і обіцянок. Почувши рішучу відмову, він повелів заковати їх і кинути в темницю. Один із воїнів, святий Киріон, зупинив його, нагадавши, що він не має права накладати окови на воїнів імператора. Агриколай збентежився і наказав відвести їх в темницю, знявши окови, сам же став чекати прибуття правителя області. Знатного сановника Лісія. Тим часом святий Киріон в тюрмі наставляв своїх товаришів: «Здружившись на війні, – говорив він, – ми тепер стаємо друзями в Господі, щоб не розлучатися повіки і разом звершити християнський подвиг».
Пройшло сім днів. Після прибуття Лісія святих воїнів визвали на судовий розгляд. Їм знову пропонували почесті і нагороди, щоб вони звершили язичницькі жертвоприношення. Але святі анітрохи не похитнулися. Твердо сповідуючи віру у втіленого Сина Божого – Господа Ісуса Христа. В тюрмі, куди їх відвели, воїни стали співати 122 псалом: «До Тебе, що перебуваєш на небі…» О 6-й годині ранку був їм з висоти голос Господній: «Хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе (Ін. 11, 25-26). Відважтеся, і не бійтеся мук тимчасових».
Коли їх знову привели на допит, вони заявили: «Ми, християни, ідолам не поклонимося, робіть з нами що хочете». І бачили вони, як диявол, з мечем в правій і змією у лівій руці, нахилився до Агриколая, і прошепотів йому: «Ти вже мій, старайся». Агриколай повелів зв’язати всіх воїнів і відвести їх до озера, яке знаходилося недалеко від Севастії. Стояла зима, дув сильний вітер. Воїнів роздягнули догола і поставили на льоду посередині озера (серед числа стражників був і тюремний сторож). День вже хилився до заходу. На березі топили баню: на випадок, якщо хто не витримає і захоче відректися, щоб відразу міг би і зігрітися в цій бані.
Ніччю від морозу і сильного вітру тіла воїнів обледеніли. Один із них о першій годині ночі не витримав і, залишивши своїх товаришів, пішов до бані, але як тільки він з морозу опинився в теплі, і як відразу «відтанув» пав мертвим. Святі ж мученики молили Господа зміцнити їх. О третій годині ночі заблистіло над ними тепле світло, настільки тепле, що розтопило лід. В цей час вся охорона спала, окрім тюремного сторожа по імені Аглаїй. Він чув їхні молитви і роздумував про себе, як це той, що прибіг з холоду в тепло, помер, а ці, на такому морозі стоячи, ще живі. Вражений несподіваним світлом над мучениками, він підняв очі до джерела світла і побачив тридцять дев’ять вінців, які сходили з неба. Аглаїй здогадався, що той, хто прибіг у баню, відкинутий від лику святих. Він негайно розбудив сплячу сторожу, скинув з себе одяг і побіг до тих 39-ти, голосно викликуючи: «І я християнин!» І, ставши між ними, промовив: «Господи, в Тебе вірую, прилічи мене до числа цих мучеників Твоїх!» І знову їх стало сорок чоловік – зійшов і сороковий вінець, і посоромлений був диявол. Вони ж стояли всі разом і співали 11-й псалом: «Спаси мене, Господи, бо не стало праведного…».
На наступний день, здивовані тим, що святі не замерзли за ніч, мучителі приписали це особливому мистецтву, якому вони десь-то навчилися. Коли ж побачили тюремного сторожа і дізнались від інших охоронців, в чому справа, то ошаленіли. Святим мученикам перебили голінки залізним молотом. Серед них був один зовсім юний місцевий уродженець по імені Мелитон. Його мати, також християнка, злякалася, що він не витримає тортур. Вона стала при ньому невідступно і умовляла не боятися. Святі мученики, помираючи, свідчили, що душі їх уникнули рабства ворожого і, що помирають вони з Христом і у Христі.
Тіла мучеників поклали на колісниці і повезли на спалення. Святого Мелитона, ще живого, підняла його мати і понесла слідом. У неї на руках він скінчився. Після спалення на вогні обвуглені кістки святих сорока мучеників Севастійських були скинуті в річку. Але Господь зберіг їх. Через три дні мученики явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і повеліли взяти їх останки з дна річки і віддати похованню. Той разом з декількома кліриками прийшов ніччю до річки, і побачили вони, що кістки, навіть мала їх частинка, світяться в темряві. Зібравши всі кістки перенесли їх в належне місце.
Імена святих мучеників: Киріон, Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Валент (Уалент), Вівіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисаній, Аггій, Аетій, Флавій, Акакій, Екдикій, Лисимах, Олександр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Дометіан, Гаїй, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Філоктимон, Северіан, і Худій, Мелитон, Аглаїй. Мучеництво їх в Господі почалося 26 лютого, смерть же вони прийняли 9 березня. В цей день і святкується їхня пам’ять.
