Святі мученики Хрисанф і Дарія постраждали у другій половині III століття, в період масових гонінь на християн (268-284). В той час християнство проникало все глибше у всі сфери греко-римського суспільства. До його найбільш освіченої частини належали святі мученики Хрисанф і Дарія.
Хрисанф народився у знатній грецькій сім’ї в Олександрії. В юні роки він був привезений до Риму своїм батьком Полемієм, який надіявся дати сину можливо кращу освіту. В Римі Поломея зустріли привітно, і по свідченню агіографа, «вшанували сенаторським місцем». Юний Хрисанф старанно вивчав філософію, але не знаходив в ній відповіді на багато питань. Коли ж він прочитав книги Євангельські і послання святих апостолів, то зрозумів, що отримав бажане – знання сенсу життя і віру в Бога. Хрисанф став шукати християнського наставника. Йому указали на пресвітера Карпофора, знавця Священного Писання, який жив в усамітнені в горах. Хрисанф часто його відвідував, і Карпофор наставляв юнака в істинах віри Христової. Через декілька місяців Карпофор охрестив його. Святий Хрисанф настільки утвердився в вірі, що став невдовзі сам проповідувати Євангеліє.
Імениті громадяни Риму були занепокоєні цим і явилися до Полемія зі скаргою на сина. Полемій закрив сина в темний і сирий погреб, повелів приносити йому скудну їжу раз в день. Святий Хрисанф спокійно прийняв покарання, побачивши в цьому для себе нову і благодійну школу: навчання посту і нестаткам життя християнського. Родичи і знайомі пояснили Полемію, що християни з радістю приймають тягар і муки, перенесені заради імені Христового. Вони пояснили, що від християнства краще відвертають різні зручності і задоволення. Полемій так і вчинив: опорядкував для святого Хрисанфа нові кімнати в домі, і вибрав із своєї прислуги самих красивих дівиць, відправив їх на половину сина, щоб спокусити його. На половину святого Хрисанфа присилались кращі вина і їжа; дівиці старались: співали любовні пісні, говорили безсоромні слова, загравали з юнаком – але даремно.
Святий Хрисанф відкинув всі ці спокуси, як і належить християнину. Він не торкався ні їжі, ні напитків, відсторонювався від доторкання дівиць, любострасні слова пропускав мимо вух, навіть спати ліг не на своїй постелі, а на підлозі. Але головним його щитом була невпинна молитва до Господа, бо ж тільки силою Божою приборкується плоть і зберігається чистота. Допомагав йому і приклад біблійського Йосифа в історії з жінкою Потіфара (Бут. 39).
З прикрістю дізнався про це Полемій, але його заспокоїли, давши пораду обручити Хрисанфа з дівчиною освіченою і розумною, яка схилить його до нормального шлюбного життя. Полемію указали на Дарію, жрицю при храмі Мінерви, дівчину вельми красиву і розумну, навчену філософії і риториці.
Дарія погодилась. Її з честю привели в дім Полемія, осипали багатими дарунками і ввели в спальню святого Хрисанфа. Дарія заговорила зі своїм женихом просто і серйозно, розповіла про прикрість його батька і про те, що вона погодилась стати його дружиною. Святий Хрисанф вислухав її слова уважно і сам звернувся до неї з проповіддю. Він запропонував їй знайти вічну любов Царя Небесного, замість тимчасової і земної, плотської любові молодого чоловіка, і також прикрасити серце доброчинностями, як тепер вона прикрашена дорогоцінностями.
Між ними зав’язався спір про віру і язичницьке марновірство. Святий Хрисанф указав на аморальність язичницьких божеств: Крона, який поїдав своїх дітей; Зевса (Юпітера), який погруз у перелюбі і вбивствах; розпусного і п’яного Діоніса (Бахуса) та інших. Якщо такі «боги», то які будуть ті люди, що наслідують їх? В цьому Дарія не суперечила, але привела алегоричне тлумачення язичницьких міфів: Крон – алегоричний образ часу, Зевс – спеки, що народжує грози, Гера – повітря, Афродіта вогню, Посейдон – моря, Деметра – землі. Святий Хрисанф заперечив: навіщо же шанувати людський образ землі, а не саму землю? Але якби земля була богинею, то подавала би плоди без всякої праці зі сторони землероба; також і в морі не плавають без весел; навіть для лову риби потрібна праця. Виходить, почесті повинно віддавати не стихіям, але їх творцю – Богу, бо ж ті, що навчаються шанують не книги, а своїх вчителів.
Бесіда закінчилася торжеством Хрисанфа і добровільним погодженням Дарії стати християнкою, а зі святим Хрисанфом жити в безшлюбному подружжі. Полемію вони нічого не відкрили. Він же, обрадуваний, утвердив сина спадкоємцем всього маєтку, а через недовгий час по волі Божій скінчився.
Так для святих Хрисанфа і Дарії почалось нове, діяльне життя у Христі. Дарія досконало вивчила християнські книги, удосконалилась у особистому подвигу благочестя і прийняла Святе Хрещення. Святі Хрисанф і Дарія невтомно проповідувала Христа у своєму колі. Навернених вони схиляли до безшлюбного життя, щоб ті могли повністю посвятите себе Богу. Дім їх уподібнився до монастиря, на чоловічій і жіночій половині якого були настоятелями святі Хрисанф і Дарія.
Пройшов деякий час. До градоначальника Келеріна стали поступати скарги на святих Хрисанфа і Дарію, що вони проповідують безшлюбність. Келерін повелів катувати святих Хрисанфа і Дарію до тих пір, поки вони не принесуть жертву язичницьким богам, тобто не відречуться від Христа. Нестерпні катування не змогли похитнути мужності сповідників Христових, яким допомагав Бог.
Чудеса ними здійснені, спочатку намагалися приписати чаклунству. Нарешті трибун (високий воїнський чин) Клавдій, який керував катуванням святого Хрисанфа, повелів припинити катування і сам об’явив у голос, що це все ніяке не чародійство (а він «приборкав» в свій час багатьох чародіїв) не втримало би. Виходить, що тут діє сила не людська, але Божа. «Що ж нам робити?» – продовжував Клавдій і сам собі відповідав: «Тільки одне: припасти до ніг цього чоловіка Божого і просити його простити все зло, яке йому причинили, і щоб він примирив нас з Богом своїм Всесильним і привів до нього і нас». І увірував сам Клавдій, і Іларія, його дружина, і два їхніх сина, Ясон і Мавр, і увесь дім. Також і воїни, які мучили Хрисанфа, просили хрещення і також прийняли християнство разом зі всіма своїми домашніми.
Про це негайно донесли імператору. У той час в Римі узурпував імператорську владу якийсь Кар (262- 283) разом зі своїми синами Карином (283-285) і Нумеріаном (283-284). Сам Кар в той час воював у Персії, старшого сина послав захищати Галію від набігів германців, а молодшого залишив у Римі. По наказу Нумеріана Клавдій був утоплений, а сини його обезголовлені. Християни таємно взяли тіла вбитих мучеників Ясона і Мавра і перенесли їх у кам’яний гріб. Мати вбитих Іларія часто приходила до гробу, молилася і плакала. Коли її вистежили і схватили, вона просила аби закінчити молитву. І звернулася до Господа, молячи Христа взяти її і з’єднати з синами. Вимовляючи останнє слово, Іларія впала бездиханною. Сторожа відступила залишивши тіло Іларії біля гробу її синів, рядом з якими вона була і похована вірними служанками.
Тим часом Нумеріан наказав схватити святих Хрисанфа і Дарію. Хрисанфа кинули в клоаку, куди сходили всі міські нечистоти, а святу Дарію відвели в публічний дім.
Але Бог допомагав їм. Святого Хрисанфа оточило Небесне світло і аромат. Святу Дарію охороняв лев, який втік із звіринця. Він валив на землю тих, хто намагався осквернити святу Дарію, але залишав їх живими і дозволяв вийти на волю. Тоді градоначальник Келерин наказав підпалити будівлю, де знаходилася свята Дарія з левом. Свята Дарія відпустила лева. І він безперешкодно вийшов, пройшов місто і віддалився в безлюдні місця.
Святі Хрисанф і Дарія знову були катовані. Але катування не дало результатів. Нумеріан наказав вивести їх із міста і недалеко від Риму скинути в глибокій рів. Заживо засипані землею, святі Хрисанф і Дарія прийняли мученицькій вінець (283).
До місця їх погребіння збиралися християни. Шануючи пам’ять мучеників, вони звершували богослужіння і молилися на тому місці, яке було прославлене багатьма зціленнями та іншими знаменнями милості Божої. Деякі залишалися для молитви в сусідній печері. Дізнавшись про це Нумеріан наказав завалити і засипати вхід у печеру. При цьому загинуло декілька християн, із яких відомі по імені пресвітер Діодор і диякон Маріан (бл. 283-284). Їх пам’ять звершується разом з пам’яттю святих Хрисанфа і Дарії.
